Інтерв’ю зі співзасновницею Катею

Чим займалася в Росії?

Я народилася в Алтайському краї. Після закінчення бакалаврату переїхала до Москви, вступила до НДУ ВШЕ на магістратуру за напрямом сходознавство. Закінчила, але великою любов’ю до цієї справи не перейнялася. Тому паралельно почала займатися тим, що реально відгукується: активізмом і просвітництвом.

Працювала на виборчих кампаніях різних рівнів, займалася спостереженням і моніторингом виборів, заснувала свій дискусійний простір і була організатором/куратором на безлічі освітніх і дебатних шкіл.

За що, зокрема, мене зарахували до лику іноагентів:)

Коли переїхала?

Після початку війни стало зрозуміло, що Росія впадає в екстаз ресентименту, ізоляції, цензури і далі буде гірше. Так і вийшло.

Раціонально я розуміла, що з моїм статусом мені небезпечно залишатися в країні, тому ввечері 5 березня 2022 року я вже стояла на вокзалі в Тбілісі. Перспективи були туманні, але пам’ятаю яскраве відчуття повітря свободи всередині і навколо. Ніби в твій неабияк пошарпаний балон знову почав надходити кисень.

Цього вистачило, щоб запустити з однодумцями Emigration for action і продовжувати діяти/говорити відповідно до своїх цінностей.

За що відповідаєш у команді?

У команді я медіа та івент-менеджерка.

У нас є медіа-відділ, у якому вдалося зібрати найталановитіших волонтерів: вони дизайнять картинки, беруть інтерв’ю, монтують відео, редагують і перекладають тексти тощо. Без них наші сторінки ніколи б не стали такими красивими, а головне змістовними. До речі, підписуйтесь:)

Ідеї для івентів ми або спільно генеруємо з командою, або приймаємо пропозиції від інших. За рік ми провели понад сто заходів: від антивоєнних фестивалів до екскурсій Грузією. Було різне, але незмінним залишалося відчуття, що ми не тільки даємо людям цікаву і корисну інформацію, а й допомагаємо із соціальною адаптацією та самореалізацією. Коли ти в еміграції, такі точки тяжіння складно переоцінити.

Пряма або опосередкована допомога українцям та українкам терапевтична, коли в твоїх руках не так багато інструментів впливу. Комусь це дає змогу керувати почуттям провини, хтось так опрацьовує відповідальність, хтось служить ідеалам гуманізму, для когось це відчуття спільноти.

І я рада, що ми даємо собі та волонтерам можливість не впасти в зневіру, а діяльно допомагати.

Ганна Арендт у “Банальності зла” припускає наявність нелюдяності в кожному – потрібні тільки “сприятливі” обставини. Це так, але є і зворотний бік: я особисто побачила, як жахливі ситуації провокують невичерпну людяність і співчуття. Усе це є в людях, які беруть участь у проєкті, і я нескінченно ними захоплююся.

А ще мені дико пощастило з командою засновників. Не пам’ятаю, щоб колись я відчувала таке задоволення від реально горизонтальної спільної роботи.

Найскладніше в роботі

Найемоційно найскладніше в роботі – взаємодія з українцями. У мене її не так багато, як, наприклад, у волонтерів, які чергують на майданчику і видають медикаменти. Але я беру в них інтерв’ю, а це завжди дуже близьке зіткнення.

Найбільш трудомістким був період мобілізації. Люди були фрустровані, багато хто вперше опинився за кордоном, але об’єднувало їх одне: вони не хотіли вбивати і вмирати.

Я зібрала ініціативну групу: ми запустили точку допомоги, провели кілька публічних зустрічей із відповідями на запитання, а також зробили гайд із важливою інформацією про життя в країні.

Сподіваюся, що комусь це допомогло.

Які плани?

У нас не вийшло запобігти катастрофі, але ми можемо боротися з її наслідками, чим ми в Emigration for action і намагаємося займатися.

Наша назва безпосередньо корелює з нашими цінностями – еміграція для дії. Це не історія про виїхати й абстрагуватися, це про участь і відповідальність.

Тому в планах зберегти себе, продовжувати робити все можливе і не переставати ставити запитання: “Що буде, коли сплячий прокинеться від сорому?”

17 травня 2023 року