Інтерв’ю зі співзасновником Ігорем

Чим займався в Росії?

У 2021-му році закінчив “Політологію” у Вишці. У Росії з 2019-го брав участь в організації івентів “Пространства Политика”. Відкривав з іншими учасниками “Пространство” в Тюмені та Нижньому Новгороді. Усі 3 роки відчувалося поступове наростання тиску, задуха, за якою, щоправда, ще не проглядало й тіні того жаху, що настав 22-го року.

Коли переїхав?

У Росії після 24 лютого жити не хотілося – і справа не в прямій небезпеці або особистих загрозах, яких у моєму випадку не було. Не хотілося ставати частиною конформного і заляканого суспільства, де не залишалося б (як здавалося на той момент) простору для хоч якоїсь корисної дії. І звісно, частка паніки та невідомості в перші дні війни. На той момент це здавалося надто важливою розвилкою, в якій треба швидше приймати рішення.

У реальності повного заморожування не сталося й усередині, проте свій вибір я зробив у перші 10 днів, і вже 10 березня опинився в Тбілісі. І про цей вибір за 13 місяців не пошкодував жодного разу: як завдяки підтримці від тих, кому допомагаємо, так і завдяки нашій команді.

За що відповідаєш у команді?

Уже в перші місяці роботи проєкту стало зрозуміло, що однієї допомоги з ліками часто не вистачає. Багатьом постраждалим від війни була потрібна також психологічна допомога, щоб прийти до тями після пережитих травм.

З вересня я координую напрямок особистої допомоги – наші волонтери займаються супроводом до клінік, доставкою ліків, а також консультаційною допомогою з питань цін у клініках і страховок.

До нашої команди у вересні увійшли волонтери, які пройшли курс із першої психологічної допомоги за системою RAPID FPA, що проводився професійним кризовим психологом. Крім того, у нас працюють психологи, готові надавати професійну допомогу громадянам України.

Кілька місяців ми також надавали допомогу з оплатою лікування, однак на продовження роботи за цим напрямом, на жаль, поки що бракує коштів.

Що найскладніше в роботі?

Буде нечесно сказати, що весь цей час було легко. Іноді здається, що не справляєшся з відповідальністю, яка на тебе лягає – не годишся.

Особливо складним періодом була осінь. Одночасно з мобілізацією відбулася й примусова “евакуація” мешканців окупованих територій України. На цей період припадали особливо складні випадки – часто люди втрачали свій дім і близьких. І незважаючи на важкі втрати та стрес, знаходили сили рухатися вперед.

Так, до нас зверталася жінка, яка втратила рідних в аварії в зоні бойових дій у Луганській області. Незважаючи на втрату, вона не здається і тримається в, здавалося б, нестерпних обставинах.

В умовах нестачі ресурсів особливо важко усвідомлювати, що не завжди можливо надати допомогу. Це – психологічно найважчий для мене момент роботи, з яким неможливо змиритися до кінця.

Увесь цей час найціннішою була і залишається підтримка від тих, кому ми допомагаємо – вона дає знаходити в собі сили, як і постійна робота наших волонтерів.

Які плани?

Суворо визначені плани на майбутнє зараз будувати дуже важко. Є деякі бажання – наприклад, продовжити вивчення політології та вступити на закордонні програми, але поки що це бажання на відносно далеке майбутнє.

А зараз – продовжувати допомагати тим, хто постраждав від війни.

13 квітня 2022 року