Ua

Історія Наталії з Києва

Доводилося тільки вірити, молитися і цілими днями шукати

Мої батьки жили в Маріуполі й опинилися в оточенні, коли почалася війна: 2 березня я втратила з ними будь-який зв’язок. Сама я жила в Києві, звідки мені довелося тікати спочатку в Західну Україну, а потім у Європу.

Сорок п’ять днів я не знала, де мої батьки. Щоб обмінюватися інформацією, я створила групу в телеграмі зі знайомими, які були за межами Маріуполя.

У десятих числах квітня мені надіслали відео, де волонтери роздають їжу жителям Маріуполя, які до цього моменту вже понад місяць сиділи в розбомблених будинках – без їжі, часто без води і медикаментів.

На цих волонтерських кадрах я впізнала свою маму: вона стояла з кашею і дякувала за те, що їй не дають померти з голоду. Відео тривало буквально три секунди, але у мене з’явилася надія знайти її через цю організацію.

Я зв’язалася з людьми, дала мамину адресу, попросила наступного разу перевірити її, але наступного разу не сталося, оскільки в місті посилилися обстріли. Усі кадри, що потрапляли в той час у мережу, відфільтровані за районом і вулицею, де жили батьки, були жахливими. Бачити це і гадати, чи живі твої батьки, я не побажаю нікому.

Я почала просити всіх, хто був за межами Маріуполя, перевіряти адреси, куди мої батьки могли б піти. Протягом кількох днів я дізналася, що вони вибралися.

Це було просто диво! Снаряд залетів у вхід підвалу їхнього будинку, але в цей момент їх поруч із цим місцем не виявилося.

Батьки в мене літні. У них діабет, обом потрібно приймати цілий “таз” спеціальних препаратів, а вони залишилися без усього. Слабкі й виснажені вони все ж змогли вибратися за межі міста.

У Маріуполі за цю весну ми втратили все: житло, гараж, машину. Усе згоріло, усе розбомблено… Батьки зрозуміли, що залишатися там – вірна смерть, і я почала торувати їм дорогу в Грузію.

Нову главу нашого життя ми почали по-особливому: мій тато-батько, приїхавши до Грузії, одразу запитав, чи можна тут узаконити їхній шлюб із мамою. Сім років вони живуть разом, але так і не були розписані.

Готувалися до урочистого дня таємно, і ось “молоді” розписалися, все пройшло дуже зворушливо.

Я нікому не побажаю пережити війну. Але, на жаль, іноді такий досвід буває корисний, щоб цінувати життя ще більше.

13 вересня 2022 року

Грузія, Тбілісі, вул Санкт-Петербурзька 7
NNLE Emigration for Action
ID: 404675561
Copyright © 2024, NNLE Emigration for Action, All rights reserved.
Отримати допомогу:
Контакти
Для співпраці
[email protected]
By clicking “Accept All Cookies”, you agree to the storing of cookies on your device to enhance site navigation, analyze site usage, and assist in our marketing efforts. View our Privacy Policy for more information.