Історія Сергія з Херсона, розповідає його сестра

Біда приходить несподівано.Так несподівано вона прийшла і в нашу родину. Вісім років тому мій брат Сергій (зараз йому 46 років), помітив, що його ліві нога і рука почали погано функціонувати. Звернулися до лікаря, зробили МРТ – і отримали невтішний діагноз: менінгіома, пухлина мозку.

Людина, яка все життя дбала про нашу велику родину, сама потребувала допомоги.

Ми зібрали необхідну суму на операцію. Після неї Сергій почувався краще, але функції опорно-рухового апарату були порушені: нога і рука не працювали. Сергій пристосувався жити з цими обмеженнями, навіть намагався працювати (хоча мав третю групу інвалідності).

У грудні 2021 року в Сергія стався інсульт: паралізувало рот і майже весь лівий бік тіла. Почалися серйозні проблеми з мовленням і пересуванням. Хвороба стала прогресувати, поступово він став перетворюватися на дорослу дитину.

І тут почалася війна. 26 лютого наше місто Херсон, незважаючи на опір наших військ, було захоплене окупантами. Страшно було всім, Сергію – особливо. У нього почалися найсильніші головні болі.

Половина населення Херсона виїхала, серед них і більшість лікарів. Ліків не було, як і всього іншого. Я моталася по всьому місту в пошуках ліків і памперсів, оскільки брат почав уже ходити під себе.

Треба було щось робити. Сергію ставало гірше – пухлина росла. Лікувати було нічим і нікому. На свій страх і ризик я вирішила евакуювати його в Грузію.

У Тбілісі мій брат уже не вставав із ліжка, мало що розумів: із ним доводилося спілкуватися, як із дитиною. За допомогою волонтерів ми відправили його в Американський госпіталь. Благо, що лікування було безкоштовним. Брату зробили складну операцію і через тиждень – ще одну: довелося видалити кістку черепа. Тепер там дірка.

Завдяки високому професіоналізму лікарів операція пройшла успішно, але ще не завершена: на місце видаленої кістки черепа потрібно поставити пластину, щоб захистити мозок від ураження – без неї він жити не зможе.

Операцію призначили через 3 місяці після першої операції.

Коли я побачила брата після першої операції через місяць (мене до нього не пускали через карантин), це була абсолютно інша людина – худорлява, постаріла. На мене він дивився очима, повними сліз, страху і паніки. Він так ще й не зрозумів, що з ним сталося: жив в іншому світі й раптом прокинувся.

Він схопив мене здоровою рукою і перше що сказав: “Ти мене не кинеш, правда?”, на що я йому відповіла: “Ну, звичайно ж, не кину!”.

Як могла заспокоїлася, стримувалася сама, щоб не розревітися.

До Сергія повернулася чітка мова і розум здорової людини, як це було раніше. Поступово його перестали долати панічні атаки. А після того, як почав приходити реабілітолог, він піднявся духом.

Протягом двох місяців він навчився сідати, вставати і потихеньку пересуватися за допомогою милиць і нашої підстраховки. Реабілітолог був у шоці від його успіхів, а очі Сергія сяяли від радості.

Він жив мріями про те, що після другої операції він житиме без страху і зможе ходити.

Минулого року Американський госпіталь перестав безкоштовно лікувати українців. Наші надії на майбутнє впали.

Це сильно підкосило брата. У нього знову почалися панічні атаки. Сергій живе в постійному страху, що невдалий крок може призвести до летального результату, якщо він впаде і вдариться головою.

Операція коштувала 7 тисяч ларі. Ми вдячні всім людям, незалежно від національності, які відгукнулися на прохання Emigration for action допомогти українським біженцям. Як то кажуть: “З миру по нитці – голому сорочка”.

Операція допомогла моєму братові здійснити його мрію – стати твердо на ноги. Сергій також мріє одного разу повернутися у свій невеликий, але такий рідний Херсон.

Спасибі всім величезне. Здоров’я, добра, і мирного неба над головою.

18 листопада 2022 року