Ua

Історія волонтерки Віолетти

Коли єдиною стабільною річчю в житті є морок, навіть швидкоплинне почуття «я зробив щось хороше сьогодні» буває потрібним

Останні п’ять років я вчилася в одній із країн Європи і тому не жила в Росії постійно. Але в мене був молодий чоловік у Москві. 24 лютого застало нас у різних країнах.

Мені відразу було очевидно, що посилення репресій і насильницька мобілізація – питання часу, причому невеликого. І краще його не чекати.

Так у перших числах березня 2022 року ми опинилися в Тбілісі. Він відтоді залишається тут, мені часом потрібно було їхати. Наприклад, влітку – я писала диплом.

Наприкінці вересня я повернулася в Грузію, в цей же момент до нас приїхали знайомі з Росії. Стало легше, і на початку жовтня я прийшла на співбесіду в Emigration for Action. Усе, що було між березнем і цими днями, я майже не пам’ятаю.

У цьому проєкті я беру участь через… напевно, це можна назвати ідеологічними причинами. Мені не дуже хочеться жити у світі, де люди вмирають на вулиці. Там неприємно і небезпечно (м’яко кажучи).

Тож, якщо вже не зі співчуття, то хоча б задля власного ж благополуччя варто їм допомагати. Якщо з цим не справляється держава, цю відповідальність доводиться ділити між собою тим, у кого є на це ресурси. У мене є.

Якщо ж підійти до цього питання більш локально, то, що з Російською Федерацією щось дуже сильно не так, я зрозуміла ще в школі. Я хочу, щоб ця держава – як політична система – перестала існувати.

Але ні я, ні будь-хто інший не знає, що стане останньою соломинкою, яка зламає спину верблюду.

Тому я беру участь у будь-якій протестній ініціативі, до якої дотягуюся – від обридлих усім петицій до фіксації фальсифікацій на “виборах”, від вуличних акцій до волонтерства в Emigration for Action.

Так, EfA насамперед гуманітарний проєкт, але його політична орієнтація і погляди нашої команди також абсолютно очевидні.

У таких інтерв’ю люди часто говорять, що їм подобається допомагати іншим, робити чиєсь життя трохи кращим. Але це тільки частина нашої роботи.

Щодня трапляються ситуації, коли в допомозі доводиться відмовляти, тому що в будь-якої благодійної організації завжди не вистачає ресурсів на всіх, кому вони потрібні.

Тим більше їх не вистачає зараз: люди втомилися від війни і закриваються від будь-якої інформації, пов’язаної з нею; у багатьох, хто був готовий допомагати рік тому, зараз у самих закінчуються гроші.

Проте хороші історії продовжують траплятися. У грудні дівчина з Кутаїсі попросила в нас інсулін для своєї дитини, але потрібного препарату не було в Грузії.

Я тоді була в Європі і, завдяки одному випадковому знайомству і везінню, мені вдалося його придбати і привезти в Тбілісі. А знайомі іншої волонтерки, яким виявилося по дорозі, вже відвезли його в потрібне місто.

Я була рада, що в нас вийшло. Коли єдиною стабільною річчю в житті є морок, навіть швидкоплинне відчуття “я зробив щось хороше сьогодні” буває потрібним.

Я не знаю, скільки насправді користі від моїх дій і чи доживу я до щасливого майбутнього, яке так намагаюся наблизити.

Але мені цілком зрозуміло, що якщо не робити нічого, то в кращому разі нічого й не зміниться. А найімовірніше, буде гірше. Тому я продовжую.

25 травня 2023 року

Грузія, Тбілісі, вул Санкт-Петербурзька 7
NNLE Emigration for Action
ID: 404675561
Copyright © 2024, NNLE Emigration for Action, All rights reserved.
Отримати допомогу:
Контакти
Для співпраці
[email protected]
By clicking “Accept All Cookies”, you agree to the storing of cookies on your device to enhance site navigation, analyze site usage, and assist in our marketing efforts. View our Privacy Policy for more information.