Стаття

У мене нічого не залишилося, я тепер бомж

“Вибору не було, або я помру тут від холоду і холоднечі, або мене дорогою вб’ють росіяни”

“Нас убивали і з землі, і з повітря, і з моря – з усіх боків”

Він схопив мене здоровою рукою і перше, що сказав: “Ти мене не кинеш, правда?”, на що я йому відповіла: “Ну, звичайно ж, не кину!”.

Доводилося тільки вірити, молитися і цілими днями шукати

“З люка визирає солдат, і ти в нього на прицілі”

Якщо хтось на секунду вмикав телефон, то на нього відразу обрушувався шквал негативу. Усі боялися, що поїзд розбомблять

Допомагати один одному, безсумнівно, важливо, і ця допомога підтримує і тих, кому вона надається, і тих, хто її надає

Найскладніше – це не мати можливості допомогти всім, як треба

Коли єдиною стабільною річчю в житті є морок, навіть швидкоплинне почуття «я зробив щось хороше сьогодні» буває потрібним

Я спочатку навіть не розумів, наскільки сильно війна, переїзд, волонтерство і все супутнє на мене вплинуло

Я поїхала, бо злякалася закріпачення розуму, совісті й тіла у своїй же країні